23 січ. 2011 р.

Про наміри

Наміри у мене добрі. Не ті, котрими вистелена дорога до пекла. Хоч, за великим рахунком, за майже двадцять років незалежної України наміри влади, як би привабливо вони не виглядали - чи то "Багаті поділяться з бідними",чи "Змінимо життя на краще", чи"Поліпшимо життя вже сьогодні", чи в інших привабливих дефініціях - пересічного українця до раю не наблизили ні на йоту. Що вже говорити про абстрактні теоретизування, хай і небайдужої, проте абсолютно позасистемної людини. Маю на увазі участь у постійних телевізійних політтусовках. Правда, чесно кажучи, особисто у мене інтерес до них останнім часом цілковито вивітрився через передбачуваність опонентів і відсутність свіжих ідей. Всі політичні ток-шоу набирають вигляду елементарної сварки запеклих ворогів-сусідів, а не дискусії розважливих державних мужів.
Можливо, я помиляюся. Але не про це мова. Відкриваючи свій особистий блог, хотів би поділитися своїм баченням нинішньої ситуації в Україні на основі певних історичних паралелей, застосовуючи методи аналізу та ретроспективних поглядів.
        Я - людина самодостатня, із сформованими життєвими та ідеологічними позиціями. Разом з тим, не відношу себе до консерваторів, не здатних поступитися принципами. Мірилом ставлення до опонента вважаю вислів Вольтера "Я ненеавиджу ваші погляди, але віддам життя за те, щоб ви мали можливість їх висловити". На жаль, реальний стан речей у нашій країні свідчить про те, що за рівнем суспільної свідомості і розвитку громадянського суспільства ми навіть не у 18 столітті. Звичайно, не у буквальному розумінні слова. Перш за все, з точки зору стану засобів масової комунікації.
Саме комунікаційні можливості сучасного суспільства хотів би використати для оприлюднення своїх поглядів, обміну думками з однодумцями та опонентами. В рамках цивілізованої дискусії, а не брутальної сварки.
Будучи відкритим і толерентним, здатний до розумних компромісів. Ще у студентські роки, з одного боку, брав участь у засуджуваних офіційною владою шевченківських днях у парку навпроти червоного корпусу національного університету, а з іншого - в інтернаціональному латиноамериканському семінарі студентів (вивчав іспанську мову, захоплювався кубинською революцією та діяльністю Ернесто Че Гевари). В останні роки існування Радянського Союзу, працюючи лектором Чернігівського обкому КПУ, приєднався до Демократичної платформи в КПРС, симпатизував (хоч і не поділяв поглядів) Левку Лук"яненку. Багаторічна робота в товаристві "Знання" визначила один із напрямків наукового інтересу - кандидатська дисертація присвячена історії товариства "Знання" України. До речі, до цих пір переконаний, що з цією громадською організацією повелися нерозумно. За радянських часів вона відігравала не стільки ідеологічну, як просвітницьку функцію. Адекватної заміни в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, їй не знайшлося.
За політичними поглядами відношу себе до соціалістів європейського штибу. Гадаю, що майбутнє України - за демократичним соціалізмом. Саме світоглядні позиції визначили тривалу співпрацю із структурами СПУ на рівні Політради та Секретаріату партії. Став одним із авторів нової програми Соцпартії - "Справедлива Україна". Перестав брати участь у засіданнях Політради після того, як не вдалося переконати тодішнього лідера українських соціалістів Олександра Мороза не виключати з лав партії таких неординарних особистостей, як Станіслав Ніколаєнко та Олександр Баранівський.
Незважаючи на тимчасові негаразди соціалістів, спричинені прорахунками у стратегії і тактиці на вищому рівні, внутріпартійними чварами і розбірками, вважаю, що після негативного досвіду правління як помаранчевих, так і біло-голубих, врешті-решт наступить прозріння серед більшості українських виборців, котрі хочуть жити у справді європейській справедливій державі, а не ілюзорному утворенні за зразком описаного Джорджем Оруеллом в його знаменитому романі "1986". Звичайно, якщо не купляться на нові політичні бізнес-проекти типу "Фронт змін" чи "Сильна Україна", завдання яких - модернізація заради збереження олігархічної України. України для обраних, але аж ніяк не українців.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Пошук